о.Стівен деЯн на The Whole Counsel of God для Ancient Faith Ministries від 30 травня 2018 р.Б
Титул “Син Людський” найкраще відомий читачам як титул, що Христос найчастіше вживає стосовно Себе в усіх чотирьох книгах Євангелія. Це рідкісний випадок, коли одна деталь повторюється у всіх чотирьох книгах з чіткою послідовністю. Більш того, окрім згадок Старого завіту та одного-єдиного випадку у Діяннях апостолів, цей титул з’являється лише як форма Христової самоназви. Коли Христос використовує цей термін, втім, Він спирається на старозавітну традицію, яка на той час уже була добре окреслена. Більш того, з цієї старозавітної традиції, в юдаїзмі Другого храму сформувалася ідея особливої божественної особи. У багатьох випадках Христос беззаперечно говорить саме про цю особу. Щоб зрозуміти ким, завдяки цьому титулу, Христос називає Себе, ми маємо відповісти на питання стосовно Христа, яке ставив натовп, “Хто є цей Син Людський?” (Ін. 12:34).
Сам український переклад цього титулу може бути дещо неясним.* У багатьох прикладах використання Старого завіту, включаючи найранніші, він парується із терміном “людина”. У цій парі, тим не менш, два різні єврейські слова перекладаються як “людина”. Тож, Числа 23:19 наприклад, краще було б перекласти, “Бог не людина, щоб Йому говорити неправду, і не син Адама, щоб Йому змінюватися”. Цей титул вживається до того, хто є сином Адама, а не просто сином людського батька. Фраза “син кого-небудь” є сама собою єврейською ідіомою. Сина вважали образом батька, отже бути сином когось чи чогось означало, що характер людини відображає характер того чиїм сином вона була. Тож, наприклад, ім’я апостола “Вар-нава” чи “Син Утіхи”, називання Юди та антихриста “сином погибелі” (Ін 17:12, 2 Сол 2:3), та Христове напоумлення, що ті, хто противляться Йому є синами свого батька диявола, бо вони брешуть та прагнуть вбити Його (Ін 8:44). Термін “Син Адама” отже не просто означає, що особа є людиною – можна ж просто сказати чоловік чи жінка – але він означає володіння характеристикою властивою Адаму.
Християни, щонайменше з часу святого Августина, мали схильність бачити в Адамі архетипного грішника, який передає гріх своїм фізичним нащадкам. Юдаїзм Другого храму, який сформував тло новозавітних текстів, однак, не таким бачив Адама. Адама вважали радше тим, хто приніс смерть людському роду. Його вважали не стільки джерелом людського гріха, скільки джерелом людської смертності. Так, це його гріх став причиною, але тління людства вважалося наслідком пізніших подій у книзі Буття, і результатом смерті та смертності, а не навпаки. У Новому Завіті погляд на Адама як на джерело смертності можна побачити у Іоана 8:44, як процитовано вище, де диявола названо людиновбивцею споконвіку, та у зазначеному святим Павлом контрасті між Адамом та Христом у посланні до Римлян 5:12-17. Що важливіше, титул “Син Адама” застосовується у Старому завіті найголовніше у контексті нагадування людям про їх смертність, слабкість та крихкість, як у Йова 25:6, Псалмі 8:4, 143:3, 145:3 та Ісаї 51:12. “Син Адама” також є титулом, який Бог застосовує до пророка Єзекіїля, який теж жив у вигнанні.
Титул подібним чином використовувався стосовно пророка Даниїла у вигнанні (Дан. 8:17), але саме в книзі Даниїла на додаток до вживання “синів Адама”, з’являється фігура, яка буде відомою як “Син Людський”. У Даниїла 7, Даниїл отримує видіння, яке пророкує послідовну зміну людських імперій, котрі будуть володіти відомим світом. У кінці послідовності, Даниїл бачить сцену суду, де Бог Ізраїля, Ветхий Днями сидить на престолі у божественній раді та судить мерзенність цих імперій та усіх народів на землі. Як наслідок цього суду, Бог забирає владу (ексусія грецькою) від цих народів, але дозволяє їм продовжувати існувати “якийсь час”. Саме тоді Даниїл бачить ніби “сина Адамового”, який приходить перед Ветхим Днями верхи на хмарі. Саме Йому дано усю владу забрану у народів на землі. Так ця особа отримує вічне царство.
Даниїловий опис цієї особи має дві важливі частини. Перша очевидна із Даниїлового опису, ця фігура з’являється як “син Адама”, що означає, що Даниїл бачить його як людину. Другий фактор є менш очевидним та виявляється в образі постаті, що приходить верхи на хмарі. Поміж давніми народами, не лише на древньому близькому сході, але й у сусідніх народів також, ознакою божества було сидіти верхи на небесних хмарах. Божества, такі як Ваал та Зевс, сиділи на небесних хмарах. З очевидних причин, Ізраїль застосовував такі слова лише для їхнього Бога, використовуючи це в текстах наприклад у Псалмі 103:3-4, який читається кожної вечірньої служби та Ісаї 19:1, щоб описувати силу та могутність Ягве, Бога Ізраїля. Застосування цієї образності до особи описаною Даниїлом пояснює чому він скаже, що ця особа є “як син Адама”, а не просто оголосить, що це людина. Це подвійне зображення було помічене оригінальними єврейськими читачами Даниїла, які називали цю особу “Син Людський”. Література юдаїзму другого храму переповнена ідентифікаціями цієї особи та ї їпоходженнями. Як божественну особу, його вважали іпостассю самого Бога Ізраїля. Деякі традиції вважали цю особу прийдешнім Месією, який буде божественною особою (див. Наприклад Еноха 1), інші вважали цю особу обоженою людиною з минулого, наприклад Енохом чи самим Давидом.
Питання про вживання Христом у кожному окремому випадку титулу “Син Людський” стосовно Себе є гарячою темою дискусій серед дослідників Нового завіту. Є, тим не менш, декілька прикладів, які дуже чітко стосуються цієї апокаліптичної особи із книги Даниїла, як вона була відома у релігійній традиції за Христового життя на землі. Христос чітко говорить про Сина Людського, що приходить на хмарах чинити суд у кінці в Матфея 13:41, 24:30, 25:31 та Луки 21:27. Можливо, найбільш чітке вживання знаходимо у Марка 14 (та паралельний вірш у Матфея 26:57-68). На суді перед Каяфою та Синедріоном, Ісуса прямо питають чи він Месія (Мк 14:61). Вірогідно, це питання поставили, зважаючи на брак доказів проти Нього, щоб Каяфа міг ствердити, що Ісус є небезпечним політичним дисидентом, що обов’язково викличе гнів римлян. Його відповідь, тим не менш, йде далі ніж хотів би запитувач. Ісус не просто відповідає “Я є”, але далі ідентифікує себе із Сином людським, який прийде на хмарах небесних із судом (в. 62). Екстремальна відповідь Каяфи, роздирання одежі та запевнення, що усі довкола чули, що Ісус богохульствував (в.63), показує не просто те, що це не та відповідь яку він чекав, але й показує, що Син Людський вважався у той час божественною особою. Не є богохульством казати, що ти Месія з роду Давидового, але казати, що ти Бог – ось це богохульство.
Христова самоідентифікація як “Сина Людського” є важливою і у загальному сенсі, і у її деталях. Як ми побачили раніше, автори Нового завіту недвозначно ідентифікують Ісуса Христа як другу іпостась Бога Ізраїля, описаного як Ангел Господній чи Слово Господнє. У цьому випадку, ідентифікація цього Сина Людського, робиться самим Христом, разом з авторами Нового Завіту (як в Одкр. 1:13). У деталях, тим не менш, хоч ми вже й бачили другу божественну особу у тілесній формі описану у Старому завіті, ця особа у Даниїла є явно як “син Адама”, що означає, що ця особа є божественною та людською. Далі, видіння Даниїла обрамлює місію Христа та навіть встановлює розрізнення поміж першим та другим пришестям. Кульмінацією місії Сина Людського стає те, що владу (ексусія) народів забрано та передано Йому. Справді, Христос оголошує перед Своїм Вознесінням на небеса, що це справді сталося, коли Він каже: “Дана Мені всяка влада на небі і на землі.” (Мф. 28:18). Хоч народи, й особливо Рим, останній з Даниїлових звірів, будуть існувати “якийсь час”, як пророкує Даниїл, ці народи осуджені та царство Ісуса Христа установлено навіки віків. Місія апостолів, яку вони передали Церкві, буде продовжуватися у часі, ажпоки Христос не повернеться так само як Він вознісся, на хмарах небес, щоб судити живих та мертвих.
_______
*В оригіналі статті йдеться про англійську мову, звичайно. Утім, переклад з української зберігає неясність.
Philosophical Orthodox 