Гнів Божий

о.Стівен деЯн на The Whole Counsel of God для Ancient Faith Ministries від 8 липня 2019 р.Б

Гнів Господній є непопулярною темою у наш час. Багато чорнил розлили теологи у модерний період намагаючись знайти їй складне пояснення чи інакше нейтралізувати ідею, попри її чітку присутність у Писаннях та творах Отців. Багато сучасних коментаторів бачать увесь розвинений комплекс ідей у пізнішій західній теології, включаючи не лише гнів Божий, а й специфічні уявлення про справедливість та спокуту карною заміною, як невіддільне ціле. Ця складна ідея потім перетворюється на карикатуру та відкидається цілком та повністю. Відкидати вчення Церкви, що лежить в основі, разом з помилковою пізнішою надбудовою є викривленням християнської віри. Як багато слухачів святого Павла шукали собі виправдання, так постмодерна думка вимагає від вірних виправдати Бога у світлі оголеного моралізму. Цей підхід робить ідею справжнього покаяння буквально безглуздою чи у кращому випадку прикрою формою самовдосконалення. Ще гірше, він перетворює Хрест Христів знову на той самий сором яким він був для багатьох у древньому світі.

Хоч опис гніву Божого робиться з використанням слів пов’язаних з емоційною злістю, він не має на меті зображувати пристрасний чи емоційний стан. Це важливе розрізнення, щоб побороти популярну карикатуру “розгніваного Бога”. Те, що описується термінами гніву Божого є особливим людським досвідом Бога та тими, хто стає свідками цього досвіду. Воно ніколи не вживається у Писаннях, щоб зобразити Бога мінливим чи нестриманим. Навпаки. У єврейських писаннях часто повторюваною темою є те, що Бог є повільний на гнів (єврейською ідіомою, буквально “довгий носом”), описуючи довгий період терпеливої милості, що передує досвіду Його гніву. 

Щоб зрозуміти витоки людського досвіду описаного як гнів Божий, варто зрозуміти два поєднанні концепти.  Перший з них це концепт справедливості та праведності. І єврейське ‘mishpat’, і грецьке ‘dikaios’ описують світ як такий, що перебуває у правильно впорядкованому стані. Існування та неіснування й отже творення усього Ягве у Бутті 1 описуються в Писаннях як принесення порядку в хаос. Людство було спочатку створене, щоб продовжувати справу творіння разом з Ягве, приносячи порядок та красу Раю з собою, щоб перетворити усе творіння в Едем. Людство, тим не менш, було вигнане з Раю у цей теперішній світ хаосу та насилля під владою гріха та смерті. Велика обіцянка Писань – це, що день, який найчастіше названий “днем Ягве” настане, коли Він установить досконалу справедливість для усього творіння (Іс. 13:6, 9; Єр. 46:10; Єз. 13:5; 30:3; Іоїл. 1:15; 2:1-31; 3:14; Амос 5:18, 20; Обад 1:15; Соф. 1:7-14; 14:1; Мал. 4:1-5).

Хоч це й є обіцянкою, що в останній день Ягве приведе свою велику працю творіння до сповнення, принісши досконалий порядок, швидкий огляд вищезгаданих старозавітних віршів виявляє доволі страшний опис цього дня. З цих описів, втім, стають зрозумілими деякі мотиви стосовно природи Божого гніву, того, як  він виражається у цей день. Перший мотив – це вогонь. А конкретніше, вогонь, який випробовує та перевіряє усі речі (наприклад Мал. 4:1-5).  Цей вогонь має два впливи на дві різні групи людей. Для однієї групи, цей вогонь руйнівний та пожирає їх повністю. Для інших, цей вогонь очисний. Такі люди виходять з дня Ягве очищеними як золото від бруду та плям їх гріхів та переступів. Ця друга група є тими, кого виправдано, виправдано чи зроблено праведними. Замість того, щоб загинути разом зі своїми гріхами та злом, їх очищено через випалення. Цей пекучий вогонь влучно описується Писанням та Отцями як Божий гнів.

Проходження цього випробування вогнем, незалежно від результату, і є “судом” у його біблійному сенсі. У Новому завіті, виправдання – тобто бути виправданим чи праведним, посісти своє місце у Божому творінні – розпочинається у цьому світі. У своєму пророчому служінні, св. Іоан Предтеча говорить про прийдешній гнів, використовуючи цей мотив про очисний вогонь (наприклад Мф. 3:7-12). Він також, втім, поєднує цей вогонь зі Святим Духом, і особливо з хрещенням Святим Духом (3:11). Фраза, що зазвичай перекладається як “хрестити вас Святим Духом” українською, є прямо паралельна до слів св. Іоана, що він “хрестить водою” на покаяння. Вона буквально описує занурення у Святий Дух та, як він чітко стверджує, у вогонь. Покаяння тут пов’язується та служить необхідною передумовою до очисного вогню Духа. Покаяння тут не є саморозвитком чи ростом, але випробуванням вогнем. Це перенесення себе під суд нині, щоб уникнути вогню суду у день Господа (1 Кор. 11:31).

Інший великий мотив дня Ягве у єврейських пророків це дистрибутивне правосуддя (наприклад Обад. 1:15). Стан цього теперішнього світу, оскільки він усе ж є Божим творінням, ще відображає Його характер. Людина досі є образом Божим у цьому світі. Він отже не є повним хаосом та руйнацією, але зламаним ладом, який потребує очищення описаного вище. Цей розподільчий характер справедливості вбачає остаточне сповнення справи впорядкування творіння як підтримання та виправлення ладу, що досі є в світі. Це відновлення рівноваги та порядку. Це відновлення обов’язково зачепить одних позитивно, а інших негативно,  згідно з їх думками, словами та вчинками (Рим. 2:6; 2 Кор. 5:10). Багато категорій з Писань описують ці дві протилежні полюси досвіду Бога, наприклад винагорода та покарання, благословення та прокляття, виправдання та гнів. Кара, прокляття, гнів – усе це описує досвід тих, хто терпить втрату у цьому відновленні. Ця втрата не є просто соромом чи ганьбою, але є цілком реальною. Для єгиптян, їх убивство першородних хлопчиків Божого народу, Ізраїля, було збалансовано смертю їх першородних синів. За двісті років відступництва, північне царство Ізраїля вернулося у небуття. За 490 років ігнорування суботніх років, південне царство Юди отримало 70 років вигнання у землі чужій. Скорий прихід такої масової зміни є постійною темою власних Христових проповідей (наприклад Мф. 19:30; 20:16; Мк. 10:31; Лк. 13:30; 16:25).

Різноманітні кари чи наслідки гріха у Торі базуються на цьому подвійному розумінні гніву Божого. Тора ніколи не накидає страждання чи біль як засіб компенсації за гріх, хоч це звичайна справа для інших древніх культур. Гріху у Торі дається рада або через смерть, що відповідає поглинаючому вогню гніву, або через відшкодування, тобто віддати щось щоб відновити справедливий лад. Відшкодування є, отже, критичним та обов’язковим елементом покаяння (Лук. 19:8-9). Поняття епітимії у Церкві виросло з цього розуміння. Воно також є істотним елементом розуміння Церквою аскетизму.

Другий концепт, пов’язаний з розумінням гніву Божого як досвіду суду та справедливості, це те, що досвід Божого гніву спричиняється Його присутністю. Єврейська ідіома, що описує Його присутність, це “бути перед Його лицем”, що вказує на споглядання Його. Бог праведний. Бог святий. Бог оточений повнотою Своєї слави. Це не просто прикметники, якими правильно описувати Бога, немов Він оцінюється згідно з якимось зовнішнім стандартом. Радше, як Бог є любов, він є також праведність, святість, слава, і т.і. Тому для Мойсея бачити Його славу означає бачити Його самого (Вих. 33:18-20). Тому св. Павло може сказати, що Христос є Божою праведністю (1 Кор. 1:30-31). Досвід грішної людини, що приходить у присутність Бога описана у пророчому покликанні Ісаї (Іс. 6:1-13). Пророк проходить через власну загибель у своєму досвіді праведності, святості та слави Бога (в. 5). Щоб говорити Божі слова його вуста мають бути очищені вогнем (в. 6-7). 

Отже, Тора говорить про Боже пришестя, щоб судити богів Єгипту та спасти свій народ, як про відвідини Його народу (Бут. 50:24-25; Вих. 4:31).  Тож, день Ягве також називають днем, коли Він відвідає свій народ. (Вих. 32:34; Лев. 26:16; Іс. 23:27; 29:6; Єр. 15:15; 27:22; 29:10; 32:5). Згідно з пророками, день Ягве прийде найперше в Юдею, слідуючи за пришестям Іллі. Суд прийде найперше на Божий народ, через який залишок буде очищений вогнем. Після цього настане час, останні дні, коли народи стікатимуться в Єрусалим, щоб поклонятися Ягве, що закінчиться судом Ягве усього творіння та завершення Його творчої праці.

Для новозавітних авторів базовим був факт, що часи змінилися у їх дні. Ісус Христос є Ягве та Він прийшов до свого народу в Юдеї. Сама Його присутність поміж нього принесла суд. Більшість було відлучено через їх відкинення Христа. Залишок, утім, знайшов покаяння та виправдання у Христі. Згодом, народи були додані до цього залишку, оновивши зібрання Ізраїлю, Церкву. Це означає, як свідчать новозавітні автори, що ми зараз живемо в останні дні, коли Христос царює поміж Своїх ворогів. При закінченні цього періоду, описаного образно святим Іоаном як тисяча років у Апокаліпсисі, Христос знову відвідає своє творіння, щоб сповнити восьмий день творіння, що розпочався у Втіленні та Воскресінні. Так Він буде судити живих та мертвих. Слово “Parousia”, що загалом перекладається українською як “пришестя”, більш буквально означає “присутність”. Усе творіння прийде перед престол Божий. Усе творіння стоятиме у Його присутності. Усі бачитимуть Його лице. Це приведе усе творіння до ладу та сповнення. Люди будуть або виправдані, очищені вогнем, чи випалені, втративши навіть те мале, що вони зараз мають. Для перших, це буде досвідом винагороди та радості, але для других – карою та гнівом.Наостанок, це розуміння присутності Христа глибоко вкорінене у розуміння Євхаристії Церквою. У Євхеристії, людина отримує самого Христа у саму себе. Присутність Христа, як було вже показано, може принести очищення чи руйнування, пробачення чи гнів. Св. Павло говорить про це, коли йому йдеться про наслідки участі в Євхаристії негідно (1 Кор. 11:27-34). Священичі молитви посилаються на очищення Ісаї описане вище (Іс. 6:6-7). Молитва святого Симеона після отримання Євхаристії є глибоким роздумом над цими темами. Покаяння та очищення наших душ та тіл може бути болючим та складним, але вони готують нас до часу, коли ми стоятимемо перед лицем нашого Господа Ісуса Христа та до вічної праведності, святості та слави майбутнього віку.