Богоявлення та річкові боги

о.Стівен деЯн на The Whole Counsel of God для Ancient Faith Ministries від 2 січня 2019 р.Б

Православна Церква завжди навчала, що тло на якому Писання та події з Писання стають правильно зрозумілими збережено у Святому Переданні. Святе Передання є життям Святого Духа у Церкві, але як саме це працює часто залишається не повністю зрозумілим. Іноді це уявляють як якесь додаткове таємне знання, понад Писаннями чи публічною проповіддю Церкви, котре передається усно.

Така ідея, однак, чітко засуджується Отцями Церкви в їхній боротьбі проти гностицизму. Християнство від гностицизму відрізняє те, кажуть вони, що християнство завжди публічно проголошувало ту саму віру дану святим раз і назавжди. Відмінний приклад того, як діє Передання, можна побачити на іконі та в богослужіннях свята Святого Богоявлення.

Ікону Богоявлення вирізняють дві маленькі постаті на воді внизу ікони. Ці постаті зазвичай це малі людиноподібні істоти, які їдуть верхи на морських тваринах. У деяких випадках, цих двох істот замінено на впалого архангела та змія. Чому ця заміна відбувається стане ясно у подальшому поясненні ікони. 

Ці постаті часто називають “поганськими річковими богами” в поясненнях до ікон та пов’язують з драконами та зміями, що причаїлися у воді, про яких йдеться у чині освячення вод та яких теж часто зображують на іконах. Ці постаті є ключем для розуміння зв’язку між різноманітними богослужбовими мотивами, що святкуються на Богоявлення.

Велику частину єврейської Біблії написано так, щоб вона служила полемікою супроти поганських вірувань сусідніх культур. Коли вірування цих інших культур стають зрозумілими, біблійний текст часто протиставляється чи критикує ці вірування, щоб проголосити верховенство Ягве, Бога Ізраїля, над будь-якою іншою духовною істотою, якій поклоняються на світі. Це починається з першого розділу Буття. 

Головним мотивом стародавніх близькосхідних наративів творення є те, що зазвичай називається Chaoskampf. У них йдеться, що боги у первісні часи мали якийсь великий змаг супроти монструозної хаотичної істоти, забиття якої призвело до створення землі та її заселення. У ханаанській та месопотамській літературі, ця істота пов’язана з морем, безоднею чи водами  загалом, що зображають хаос та руйнування. В інших місцях єврейської Біблії, мова, яку використовують ханаанці стосовно Ваала чи вавилоняни стосовно Мардука, як переможцями над хаосом, натомість приписується Ягве, Богу Ізраїля, щоб показати Його верховенство (пор. Пс 73, 88, 92; Йов. 26:12-13; Іс 51:9-10).

Однак у єврейській Біблії частіше зображається, що Ягве наказує цим силам та вони змушені підкоритися (див. Іс 40:26; 45:12).  Цей підхід береться у Бутті 1 стосовно створення світу. Буття 1:1-2 описує стан речей до творення так, щоб було зрозуміло на древньому Близькому Сході. Земля “безвидна та порожня”, покрита темрявою та є водною безоднею. Замість великої битви, втім Бог просто промовляє накази і Його моментально слухаються. Він потім у кінці кожного дня виносить судження про кожну річ, проголошуючи її доброю. Це виявляє значно більше верховенство, аніж просто перемога у битві чи забиття монструозного звіра. Море та води є речами створеними Богом Ізраїля та повністю підкоряються Йому під час свого творіння. Хоч дехто їм може поклонятися чи їх боятися як богів, вони не належать до тієї ж категорії буття, що й Ягве, Бог Ізраїля (Втор. 32:17).

У Бутті 1:2, Духа Божого зображено як птаха. Слово використане на івриті для опису руху над водами, часто перекладається як “літати” чи “ширяти” є словом, що описує пташку-мати, що висиджує пташенят. Присутність Святого Духа над водами як голубки є явним відсиланням до оригінальної історії творіння. Перше творіння завершується створенням Адама (Бут.1:27). Нове творіння слідує у зворотньому порядку та починається з нового створення людини через втілення Ісуса Христа. Це перша головна літургійна тема Богоявлення: повторне створення та визволення Адама Христом у водах Йордану. Треба пам’ятати, що святкування Богоявлення на Сході передувало святкуванню Різдва на майже три століття і саме Богоявлення служило святом Втілення Христа.

Подібні теми до тем Буття 1 можна знайти в історії Виходу, особливо у карах Єгипту, що завершуються Пасхою. Впродовж кількох днів Ягве, Бог Ізраїля, вражає Ніл, урожай та худобу, здоров’я самих людей та врешті сонце та єгипетських богів пов’язаних з ним без найменшого натяку на відповідь чи спротив (Вих. 7:14-10:29). Нарешті, він вражає самого божественного фараона, убиваючи його первістка (Вих. 12:29-30).  Після завершення кар, Бог стверджує, що вчинив суд “усім єгипетським богам” (Вих. 12:12). Пасха є свободою Ізраїля від рабства та початок його подорожі у землі Ханаану. Під час підготовки завоювання Ханаану, приходять події, які є прямим нападом на ханаанських богів паралельно до того, що було у Єгипті.

“Цикл Ваала” – так називають епічні вірші, що описують піднесення ханаанського бога Ваала до влади у ханаанському пантеоні. Місто Уґаріт впало приблизно в 1200 до Р.Х. та лишалося похованим та невідомим до його повторного відкриття та розкопки у 1928 році. Через це література знайдена там, включаючи Цикл Ваала, дає уявлення про ханаанську релігію в добу Виходу та завоювання Ханаану. 

У своєму сходженні до влади та в пов’язаних міфах творіння, головним ворогом Ваала є Бог “Ям” або “Море”, який владарює у раді богів та означає первинний хаос. Поплічником Яма є “Нагар” або “Ріка”. Саме цих двох істот зображено унизу ікони Богоявлення. Коли Новонароджений Ізраїль мандрує через Ханаан, ця подорож позначається спочатку розділенням моря (євр. Yam; Вих. 14:21) та потім розділенням ріки (євр. Nahar; Нав. 3:15-17). Битва не обов’язкова, бо море та річка є творіннями Ягве, Бога Ізраїля, тож вони миттєво слухаються Його наказів лишити неушкодженими Його народ та винищити Його ворогів (Вих. 14:27). 

Яма та Нагара, отже, зображено на іконі Богоявлення як таких, що перелякано тікають від Христа та у літургійних піснях та молитвах води, маючи на увазі цих істот, зображено такими, що повертаються та розходяться. Це ж сталося у Виході та в Навина. Сила цих ворожих духовних істот знищена Христом, показуючи, як і в Навина, початок нового завоювання, яке закінчиться Христовою перемогою та сходженням на престол над усім творінням.

Останньою великою темою Богоявлення є власне Теофанія, тобто явлення чи одкровення Бога. Перше чітке виявлення Святої Трійці у П’ятикнижжі трапляється на березі моря перед його розділенням для ізраїльтян. Ягве, Бог Ізраїля, говорив до Мойсея декілька разів, іноді безпосередньо, іноді в особі Ангела Господнього. Він направив Ангела вести Ізраїль через пустелю, як описано пізніше у Виході 20:20-23 (див. Юди 5). Він також направив Свою Присутність перед ними у формі вогненного стовпа вночі та хмарного стовпа вдень (Вих. 13:21). На краю моря, Мойсей чує голос Ягве, що обіцяє йому захист від єгиптян (Вих. 14:15-18), бо Він сам буде бороти єгиптян за Ізраїль. Після цього запевнення Ангел та стовп обоє рухаються від лиця ізраїлевого стану за його спину, так щоб вони були між ізраїльтянами та єгиптянами, щоб останні не могли напасти (Вих. 14:19).

Цикл Ваала описує революцію Ваала проти вишнього бога, як він скидає його та встановлює свій власний престол провідника божественної ради. Пророк Ісая читає це як хибний переказ падіння Диявола, де Диявол ніби мав успіх у своєму заколоті. З цієї причини, Ваала вважали пов’язаним з Дияволом у період Другого Храму, включаючи один з Важливих титулів – Вельзевул, що стає іменем Диявола. Згідно з поклонниками Ваала, наслідком цього успішного заколоту є правління Еля як вишнього бога, а його син Ваал керує радою богів. 

Ізраїль, натомість, вважає Ягве Богом Всевишнім. Його божественна рада складається з ангельських істот створених Ним. Роль лідера божественної ради також посідав Ягве, але Своєю другою іпостассю, яку і єврейські писання, й література Юдаїзму періоду Другого Храму називає Ангелом Господнім, Словом Божим (пор. Пс. 81 та Ін. 10:34-35) та Його Сином (Євр. 1:1-4). На Христовому хрещенні, голос Його Отця публічно проголошує Христову ідентичність як цієї другої особи, другої іпостасі Ягве, Бога Ізраїля. Ангели божественної ради з’являються на Богоявлення, схиляючись перед Ним у шані.

Христове народження описане лише у двох Євангеліях, тоді як про Христове хрещення оповідається у всіх чотирьох Євенгеліях і саме воно є початком оповідей святого Марка та святого Іоана. Богоявлення також є одним з найбільш ранніх, якщо не найбільш раннім, християнським святом після Пасхи. Так є тому, що проголошення Христа як другої іпостасі Святої Трійці, Його втілення як початку нового творіння через повторне творіння людства та початок поразки злих сил, яка завершиться Його воскресінням з мертвих є у самому серці християнського проголошення як такого. 

Хоч Уґаріт з його бібліотекою й лежав у землі понад 3000 років, тло та поняття необхідні для правильного розуміння події Христового хрещення як їх описано у писаннях були збережені в іконописній та літургійній традиції православної Церкви. Відкриття цього тла Писань не вимагає, щоб Церква переоцінила своє вчення, але радше відкриває нам об’єднавчу тканину та коріння традиції, яку ми уже отримали.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s